Рідні хмельничанина Дмитра Добровольського, зниклого безвісти понад чотири роки тому, досі чекають його повернення, пам’ятаючи про його любов до боксу, життя та Україну

Хмельницький став рідним містом для Дмитра Добровольського, де він пройшов дитинство, відкрив для себе перше кохання і виростав активним та чуйним юнаком.

Після завершення навчання у школі Дмитро здобув спеціальність автомеханіка у професійно-технічному училищі та почав працювати з технікою. Паралельно він завжди знаходив час для спорту, зокрема для футболу та боксу.

На захист України Дмитро став, коли на сході країни вже йшла неоголошена війна. З початком масштабного вторгнення він продовжив служити.

«Він неймовірно любив бокс, своє життя та Україну. Був добровольцем, пішов воювати відразу… Ще до початку повномасштабної війни він був в АТО, а по початку нового етапу його швидко перевели в інші підрозділи», – повідомила сайту «Кам’янець 24» сестра Вікторія Добровольська.

Дмитро служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді та виконував бойові операції в Донеччині, зокрема в районах Бахмута і Яковлівки.

У грудні 2022 року під час боїв на Бахмутському напрямку зв’язок із Дмитром обірвався. Це траплялося й раніше, тому його рідні намагалися втішити себе. Проте переживання ніхто не міг зупинити, адже згодом вони отримали інформацію, що обстріли в цій місцевості були серйозними.

«Сказали, що ситуація була напруженою, і зв’язок з ним зник», – згадує Вікторія.

Відомість про зникнення Дмитра стала важким ударом для родини. Цей крок став тривалим випробуванням на більше ніж чотири роки.

Дмитра офіційно визнали безвісти зниклим 19 грудня 2022 року.

Після його зникнення родина почала шукати інформацію. Вони зверталися до Координаційного штабу з питань військових полонених, Міжнародного комітету Червоного Хреста, пошукових ініціатив та волонтерських організацій. Кожне нове звернення дало можливість сподіватися знайти бодай натяк на його місцеперебування. Проте з часом новин не стало більше, і рідні продовжують жити в очікуванні та надії.

Піклуючись про один одного, близькі не зупиняють пошуків. Кожної п’ятниці вони організовують акції у Хмельницькому та відвідують інші міста.

«Ця підтримка об’єднує нас. Разом легше переживати», – зазначає сестра.

На таких подіях родина познайомилася з іншими сім’ями безвісти зниклих військових, підтримуючи зв’язок, що допомагає не здаватися. На Алеї надії у Хмельницькому виставлено фото Дмитра, як пам’ять про захисника, який очікує на повернення додому. Живим.