На Хмельниччину повертаються загиблі воїни

У громадах Хмельницької області впродовж кількох днів відбулися церемонії прощання з українськими військовими, які загинули, захищаючи державу.

12 березня жителі Деражнянської громади провели в останню путь захисника Сергія Муляра. Тривалий час військовослужбовець вважався безвісти зниклим, і його рідні до кінця сподівалися на позитивні новини. Згодом підтвердилася звістка про його загибель. За офіційною інформацією, свій останній бій Сергій Миколайович прийняв 8 червня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоспаське Бахмутського району на Донеччині.

Траурний кортеж у громаді зустрічали живим коридором із державними прапорами. Поховали воїна з військовими почестями на кладовищі в селі Теперівка.

Того ж дня у Нетішинській громаді попрощалися з 34-річним Олександром Толкачем. Він народився у Нетішині, навчався у місцевій школі №3, а вищу освіту здобув у Національному університеті «Львівська політехніка». До 2020 року працював на Хмельницькій атомній електростанції. У червні 2022 року чоловіка мобілізували до війська. Після кількамісячного навчання у Великій Британії він повернувся до України та продовжив службу у підрозділі, де був оператором безпілотних літальних апаратів.

Брав участь у боях на Донецькому напрямку. У травні 2023 року отримав поранення, однак після лікування і реабілітації знову став до строю. 7 березня 2026 року, перебуваючи у відпустці за станом здоров’я, військовий трагічно загинув у власному помешканні під час пожежі.

13 березня у Хмельницькій громаді віддали останню шану 37-річному солдату Сергію Дмітрієву. Він помер 5 березня 2026 року від поранень, яких зазнав під час бойових дій на території Харківської області. Захисника поховали на кладовищі у селі Богданівці.

Наступного дня, 14 березня, жалобні заходи відбулися у Дунаєвецькій громаді, де провели в останню дорогу старшого солдата Руслана Романича. Воїн народився 10 серпня 1987 року в селі Залісці. Після навчання у Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка працював учителем фізичної культури у навчальних закладах Дунаївців і села Балин. Ще у 2014 році він долучився до участі у бойових діях у зоні проведення АТО.

Після початку повномасштабного вторгнення був мобілізований до лав Збройних Сил України 30 серпня 2022 року. Під час служби пережив два поранення, проте продовжував виконувати бойові завдання.

7 березня 2026 року Руслан Романич загинув під час виконання завдання поблизу села Твердохлібове Сватівського району на Луганщині. Йому було 38 років. Провести військового в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими та мешканці громади. Поховали захисника у рідному селі з військовими почестями.