Вадим Чопяк: воїн з Кам’янеччини, який не мав мрій і не знав, що повернеться

Вадим Чопяк, звичайний хлопець із села Красноставці на Поділлі, з дитинства привчався до важкої праці. Разом з молодшим братом Василем він допомагав батькам у господарстві, а також захоплювався футболом, як і багато його однолітків.

Після закінчення 11 класу Вадим розпочав трудову діяльність, ставши різноробочим на Кам’янець-Подільському молокозаводі, про що розповіла його мати Валентина. Після трьох років роботи на заводі він вирішив освоїти будівельну професію та заробляти на життя в цій сфері.

Вадим набував досвіду в різних аспектах будівництва — укладав тротуарну плитку, штукатурив, мурував. Він працював по всій Україні, навіть спробував себе на заробітках за кордоном, проте повернувся додому через важкі умови.

У 28 років Вадим одружився, а незабаром у подружжя з’явилася донечка Альбінка, якій нині десять років. Проте сімейне життя не склалося, і перед початком війни Вадим з дружиною розлучилися. Він вирушив до армії на початку лютого 2023 року, спершу проходив підготовку в Старокостянтинові, а згодом опинився на Запорізькому напрямку.

Майже рік Вадим служив на Запоріжжі, і в якийсь момент його батьки не могли зв’язатися з ним протягом цілого місяця. Після тривалих пошуків їм підтвердили, що син живий, але перебуває на завданні. Вперше зв’язавшись з родиною, він повідомив їм про свій стан. У листопаді 2023 року Вадим отримав відпустку, а ще одну — у лютому 2024 року.

Перед відправленням на новий фронт, він сказав матері, що додому вже не повернеться, заповівши поховати його поруч з двоюрідним братом, який також загинув на Донеччині. У березні Вадима перекинули на Донецький напрямок, і напередодні першого виходу з ним востаннє зв’язався його рідний. Це сталося 15 квітня, після чого зв’язок із ним обірвався.

Згодом родина отримала повідомлення про те, що син зник безвісти. Мати звернулася до частини та отримала відповідь, що син загинув як Герой. Однак поки тіло не було забране, він вважався зниклим безвісти.

Згодом вони з батьком здали ДНК для експертизи, а 1 жовтня 2025 року отримали офіційне підтвердження про загибель сина. Тіло Вадима повернули з Росії в межах чергової репатріації. Його загибель сталася в Покровському районі, поблизу Орлівки через осколкове поранення.

“Я сподівалася, що син повернеться живим, і ще чекаю,” — розповіла згорьована Валентина. Вадима поховали 12 жовтня в рідному селі. На кладовищі на той момент вже було дев’ять могил Захисників, а четверо досі вважалися зниклими безвісти. Станом на сьогодні, на надгробках вже майорять одинадцять прапорів, а доля семи героїв залишається невідомою.