На Хмельниччину повернулися загиблі воїни

11–12 листопада у Славуті, Дунаївцях, Старокостянтинові та Красилові пройшли церемонії прощання з шістьма захисниками, які віддали життя за свободу України.

Вони були різного віку, з різних громад, але всіх їх об’єднували мужність, честь і любов до Батьківщини.

Славута втратила двох мужніх Вадимів — бійців, що до останнього стояли за Україну

11 листопада Славутська громада провела в останню путь Вадима Чепурченка — воїна Сил спеціальних операцій. Народжений 23 квітня 1980 року, він з юності обрав шлях служіння державі: після школи здобув фах газозварювальника, проходив службу у десантних військах, працював у карному розшуку. За відвагу був нагороджений відзнакою «За доблесть і відвагу в службі карного розшуку».

Після початку повномасштабної війни добровільно вступив до лав ЗСУ. Служив у 73-му морському центрі та 8-му полку Сил спеціальних операцій, пройшов найгарячіші точки — Зміїний, Торецьк, Бахмут, Куп’янськ.
11 жовтня 2025 року під час штурмових дій у Куп’янську отримав тяжке поранення. Лікарі боролися за його життя майже місяць, однак 7 листопада серце Героя зупинилося.

Наступного дня, 12 листопада, місто знову оплакувало свого захисника — Вадима Дєдова, старшого солдата ЗСУ. Він народився 26 вересня 1986 року, працював у рідному місті, а у квітні 2023-го добровільно став на захист України. Побратими згадують його як людину з відкритим серцем і незламною волею. 2 листопада 2025 року Вадим загинув під час виконання бойового завдання.

Дунаївці втратили Віктора Бондаря — Героя з серцем Майдану

У Дунаївцях 11 листопада попрощалися з Віктором Бондарем — старшим солдатом і майстром ударних безпілотних комплексів. Він народився 18 червня 1988 року, був учасником Революції Гідності, нагороджений медаллю «Учасник Євромайдану».

З перших днів війни став до лав ЗСУ, виконував завдання на Запорізькому напрямку. Його відзначили нагородами «За оборону України», «За відвагу» та «Залізний хрест».

6 листопада 2025 року Віктор загинув поблизу Оріхова. Йому було лише 37 років. Героя поховали у рідному місті під звуки Гімну України та молитви подяки.

Юрій Бабійчук: воїн, який не залишав Батьківщину навіть після 2014-го

12 листопада громада Дунаївців провела в останню путь ще одного свого захисника — Юрія Бабійчука із села Великий Жванчик.
Народжений 23 червня 1973 року, він усе життя працював механізатором, а з 2014 року — воював на Донеччині. З початком повномасштабного вторгнення знову став у стрій. Служив у ЗСУ на Чернігівському та Запорізькому напрямках, працював у територіальному центрі комплектування.
10 листопада його життя обірвала важка хвороба. Попрощалися з Юрієм у рідному селі, схиливши голови перед його мужністю.

Наймолодший герой — Дмитро Попов: життя, обірване у 20 років

11 листопада у Старокостянтинові попрощалися із солдатом Дмитром Поповим, 2005 року народження. Молодий воїн загинув 8 листопада 2025 року від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання.

До останнього він залишався вірним присязі та своєму покликанню — боронити рідну землю.
Прощання відбулося біля його дому та у Гарнізонному будинку офіцерів. Дмитра поховали на міському кладовищі з усіма військовими почестями.